[лише спогад]

Багатотомний сум лише роздмухує мою самотність,

Ставить трикрапки й залишає чисті сторінки.

І безкінечність дум, і дні короткі.

І вечори. І довгі вечори.

Сиди. Сиди в собі. В своєму підземеллі.

Край мені серце, залишай живі сліди.

Усі невидимі шляхи в моїй пустелі

Для тебе видимими стати не змогли.

І відчай, що самоконтроль втрачає,

І розпач, що чекає на останній знак,

І серце, що болить, тремтить й страждає,

І крила, здатні лиш на один змах...

І ти – такий чужий, пригнічений, розбитий

Вже не торкнешся поглядом моїх долонь.

І лише спогад – дорогий, солодкий і розмитий

Ще іноді роздмухає вже ледь живий вогонь.