Домінанта твоєї весни

Маневри неминучої самотності невимушено забивають чергові цвяхи у поліно відчаю. Правда, з нього аж ніяк не сипатимуться фіалки, коли воно розколеться на дві частини. А от сльози литимуться – надворі ж весна – соку вдосталь. 
Мотив наївної фантазії скоро розіб’ється об скалу байдужості. А безневинний докір правді, як і завжди, залишиться  поза увагою. Ніхто й не помітить, як вона ображено дивитиметься тобі у вічі. А ти свідомо її ігноруватимеш, намагаючись уникнути проникливого, нестерпного погляду, який так уперто дихатиме докором. Направду, тобі це чудово вдається.
Ти по краплині збираєш ноти суму, прагнучи довершити свою колекцію з моїх формальних занотованих монологів, навгад беручи фальшиві акорди у чужій тональності, – примітивно втішаєшся.
Відвертість так в’їлася в твою буденність, що навіть почала тобі личити. А прискіплива дріб’язковість, схоже, так і залишилась незамінною в нескінченному переліку твоїх достоїнств.
Весна вже торкається плеча і  дихає в обличчя теплом, а ти топиш свій сум у сухому березовому соку. Сумніви навпроти тебе — ти надто розумний і безпосередній, щоби втішатись наївним маревом ілюзій.