Лист
«'Cause if you hadn't found me
I would have found you...»
Привіт, мій хороший!
Сьогодні тепло. Вночі снігу не було, а зараз відлига, нагадує березень, хоч весною ще й не пахне. Погода обманює природу і, здається, зараз усе довкола розцвіте, як і в моєму серці…
Пишу тобі… Одному, єдиному, неповторному… Банально?! Щиро! І ми обоє це знаємо! Пишу завбачливо і квапливо, аби не спізнитись… Я наче нікуди й не поспішаю, та краще заздалегідь тобі напишу — ти ж любиш читати мої листи...)) Потім так само квапишся відписати, щоб я не… не відчувала дефіциту твого красномовства! Навіть, коли тебе немає поруч, з твоїми листами я ніколи не почуваюся самотньою… Спасибі.
Я хотіла сказати тобі, що наша зустріч не була випадковою… Хтось із нас або знав про неї, або ж дуже її чекав. Мабуть, то був ти…
Ти знав, що я люблю літати, й тому подарував мені крила - гарні великі зручні. Та це було так давно… Знаєш, я відкрию тобі одну таємницю: ці крила — вони чарівні, вони не зношуються і не кошлатяться, підходять до будь-якого наряду і в будь-яку пору року…
Я люблю тебе! Казала?! Повторююсь)) І люблю все, що пов'язане з тобою… Люблю бути вільною, проте прагнути бути Твоєю. Таке враження, що кажу тобі це вперше, дещо соромлюсь, як першокласниця і ховаю очі, хоч знаю тебе не перший день, даруй…
Ти не такий, як усі — ти вмієш усміхатись і устами, і поглядом. Ти вмієш дивуватись і дивувати, вражати і захоплюватись, цінувати і дорожити, любити і берегти…
Хочеться тобі щоденно дякувати, що ти є у моєму житті і даруєш мені справжню казку, справжнє щастя, справжнє кохання... Дякую.
P.S. Хм… Знаєш, а ти прочитаєш цей лист лише через рік після нашого знайомства, яке й досі не відбулося, бо я ще не знайшла тебе… або ти мене… :)
I would have found you...»
Привіт, мій хороший!
Сьогодні тепло. Вночі снігу не було, а зараз відлига, нагадує березень, хоч весною ще й не пахне. Погода обманює природу і, здається, зараз усе довкола розцвіте, як і в моєму серці…
Пишу тобі… Одному, єдиному, неповторному… Банально?! Щиро! І ми обоє це знаємо! Пишу завбачливо і квапливо, аби не спізнитись… Я наче нікуди й не поспішаю, та краще заздалегідь тобі напишу — ти ж любиш читати мої листи...)) Потім так само квапишся відписати, щоб я не… не відчувала дефіциту твого красномовства! Навіть, коли тебе немає поруч, з твоїми листами я ніколи не почуваюся самотньою… Спасибі.
Я хотіла сказати тобі, що наша зустріч не була випадковою… Хтось із нас або знав про неї, або ж дуже її чекав. Мабуть, то був ти…
Ти знав, що я люблю літати, й тому подарував мені крила - гарні великі зручні. Та це було так давно… Знаєш, я відкрию тобі одну таємницю: ці крила — вони чарівні, вони не зношуються і не кошлатяться, підходять до будь-якого наряду і в будь-яку пору року…
Я люблю тебе! Казала?! Повторююсь)) І люблю все, що пов'язане з тобою… Люблю бути вільною, проте прагнути бути Твоєю. Таке враження, що кажу тобі це вперше, дещо соромлюсь, як першокласниця і ховаю очі, хоч знаю тебе не перший день, даруй…
Ти не такий, як усі — ти вмієш усміхатись і устами, і поглядом. Ти вмієш дивуватись і дивувати, вражати і захоплюватись, цінувати і дорожити, любити і берегти…
Хочеться тобі щоденно дякувати, що ти є у моєму житті і даруєш мені справжню казку, справжнє щастя, справжнє кохання... Дякую.
P.S. Хм… Знаєш, а ти прочитаєш цей лист лише через рік після нашого знайомства, яке й досі не відбулося, бо я ще не знайшла тебе… або ти мене… :)
33 коментарі
якщо потрібно буде, будьте добрі, зробіть здивований вираз обличчя — «О_о» — )))
Дивовижно…
по-справжньому…
наче в перший раз…
Я рада, що він викликає такі емоції… це приємно! ))
Все в житті матеріалізується… Все буде!
Знаю! Коельо пише, що якщо чогось дуже сильно хотіти, мріяти, то обов'язково це стане реальністю)))
Ем… ну я звісно, трішки забігаю наперед, пишучи такі листи, але це так… якось так неординарно, цікаво і зворушливо! Люблю таке!
А потім вже й на папері)))
смс коштує майже 40 коп.
e-mail відіслати коштує близько 0 коп. (якщо у вас безлім, то це приблизно так)
отака сумна історія рідного краю(((
І не кажіть((
Знаєте, у мене є альтернатива! )) Можна не відправляти листи у конверті (таким чином зекономити ті самі 2 гривні), а обмінюватись ними! )) Але це спрацьовуватиме тільки тоді, коли люди живуть в одному місті… //
Про есемески я мовчу, бо вони вже давно віджили своє))) А щодо e-mail, то це на даний час найбільш вигідний і оптимальний варіант. Як на мене, доля інтриги тут теж є…
звичайно гроші є гроші, але ж задоволення за такі гроші просто неоціненне!!! Жодний е-mail не зрівняється з рукописним листом, адже монітор ти не обнімиш з радості, та й доступ до інтернету є не завжди!!! а шматочок паперу, на якому виписані важливі для вас слова, можна завжди мати при собі і перечитувати при будь-якій потребі (сумно чи весело на душі)…
Рома, я не заперечую того, що у твоїх словах є доля правди, але ж подумай сам (можливо, я погано обізнана із статистикою), та зараз на пальцях можна порахувати людей, які типу пишуть листи…
Багато хто взагалі каже, що не любить це робити ( що поробиш? Буває — ну не приваблює людину епістолярний стиль). А на запитання: «чи любите ви отримувати листи?» Більшість відповідає: «Так, звісно! Це так зворушливо!» )) Мова йде про те, що далеко не кожен може і хоче себе витрачати свій час і не знаю ще що, щоб писати листи і таким чином дивувати, приємно дивувати своїх близьких, коханих і т.д.
колись таки збереш свої творики докупки і надрукуєш… а як ні, то я тебе приб«ю!)))))
:) Дякую, Рома! Приємно це чути від тебе!
Авжеж, надрукую — жити ж то хочеться: Р ))
:) Мабуть, в листи закохана! ))
Не те, що я боюся того, що Рома тебе «приб'є»… Я ж знаю, що він лапочка))
Просто надіюся у майбутньому отримати поштою примірничок твоєї книженції)) :*
Ух, тепер мене чекає клопітка робота! Йду повторювати видавничу справу і редагування;)
М-даааа!!! А звістка, про те, що Рома лапочка (як він сам себе, між іншим, називає), облетіла вже весь світ! )))
Не сердьтеся, баба Яга не тага вже зла й дурна, як здається.
А чому листи спалюєте?!
Ніхто й ніколи крил тобі не подарує.
Окрім тебе самої.
Ви, мабуть, дружите з вогнем?! )))
Цікаво, а якого кольору буде полум'я, коли горітиме наївність?!
«крила» — це дуже абстрактно, особливо, коли мова йде про самодостатню особистість!
можу і не можу погодитися.
здається мені, що в кожного в житті є така людина, яка дарує крила. інше питання — як ми приймаємо цей дар… як бережемо їх потім. інколи нам здається, що ми довершені і крила нам ні до чого. про що, можливо, згодом шкодуємо…
1) кожна людина сама по собі має крила, треба або розгледіти їх, або розпустити тощо;
2) в житті кожної людини рано чи пізно появляється людина, що здатна внести кардинальні зміни і, можливо, навіть крила подарувати?!
у першому випадку важливо розгледіти і: або розпустити самому, або дати це зробити комусь))