Ірина Мороз
Рейтинг
+25.28
Сила
44.80

Ірина Мороз

i-moroz

[лише спогад]

Багатотомний сум лише роздмухує мою самотність,

Ставить трикрапки й залишає чисті сторінки.

І безкінечність дум, і дні короткі.

І вечори. І довгі вечори.

Сиди. Сиди в собі. В своєму підземеллі.

Край мені серце, залишай живі сліди.

Усі...
Читати далі →

[Ехо]

Вона затягує у свою безодню, наче магнітом. Щоразу дужче. Намагається обійняти і поцілувати холодним дощем. Здається, скоро здамся і дозволю їй керувати світом. Та, слухаючи тишу, яка уже дихає морозним повітрям, поволі усвідомлюю, що в осені немає шансів.

Кострубаті шматки тканини, як ...
Читати далі →

[Щоби ти знайшов мій лист, що блукає десь на радіохвилях]

Замріяні і дивні слова переплітаються між репортажними інформаційно-плівковими матеріалами, в яких подробиці моїх вражень біжать по дротовому радіо. Їх наче й слухають, але чи чують?!

Щодня пишу тобі лист і віддаю його радіохвилям. Вони зовсім не знають, що з ним робити. А я безжально ки...
Читати далі →

Домінанта твоєї весни

Маневри неминучої самотності невимушено забивають чергові цвяхи у поліно відчаю. Правда, з нього аж ніяк не сипатимуться фіалки, коли воно розколеться на дві частини. А от сльози литимуться – надворі ж весна – соку вдосталь.  Мотив наївної фантазії скоро розіб’ється об скалу ...
Читати далі →

Так народжується натхнення

Вона стоїть на чужому міському автовокзалі,
на другій платформі.
В руках тримає квиток,
на обличчі - усмішку.
Вона думає про сніг,
про холод,
про те,
що весна ще не скоро прийде,
а зима нікуди не дінеться...
Вона чекає  свій рейсовий...
Читати далі →

Зустріч з минулим

Якось, хоча б раз, ми обов’язково зустрінемось. Ненароком, ненавмисне, я, проходячи нашою вуличкою, зовсім несподівано для себе наступлю тобі на ногу. Ти розсердишся, а я підніму очі й побачу тебе – своє минуле. Ми присядемо десь подалі від натовпу, прямісінько на опале осіннє листя, і я...
Читати далі →

Про листи

Читати кожне слово написане тобою – це наче безперестанку їсти шоколад…
Мовчки інтонаційно виводити звуки – так мрія стає реальністю…
Інтуїтивно продовжувати кожну «трикрапку» — завмирати…
Уявляти, як ти вголос вимовляєш усе те, що...
Читати далі →

Парадокс

Пам’ятаю перший погляд… Пригадую… Першим помітив простоту… Першим поміг побачити переваги… Приборкавши почуття, прийшов, простив… Палкі почуття, пристрасть… Приємно… Просто поруч! Поволі прагну переконання. Переповнюють підозри. Питання &ndas...
Читати далі →